Моє дослідження показало, що жінки в середньому чекають 9 років, перш ніж звернутися по допомогу через нетримання сечі.
Понад 15 років я чую від жінок одне й те саме:
«Я думала, що після пологів це нормально».
«Коли кашляю, у мене завжди трохи підтікає сеча».
«Я перестала бігати, бо мені було соромно».
«Я робила вправи Кегеля, але вони не допомогли».
Нетримання сечі при напруженні вражає мільйони жінок у всьому світі. Попри це, багато жінок роками не звертаються по допомогу. Вони зменшують фізичну активність, обмежують соціальне життя, а іноді навіть інтимне.
В одній із моїх наукових статей, опублікованій та проіндексованій у PubMed, «Перешкоди на шляху до лікування нетримання сечі у жінок», я з’ясувала, що від появи симптомів до звернення по професійну допомогу жінки чекали в середньому приблизно 9 років.
Це неймовірно довгий час.
Упродовж цих років багато жінок припиняють займатися спортом, планують своє життя з огляду на доступність туалету або просто вважають цю проблему «нормальною».
Це дослідження допомогло мені усвідомити, наскільки важлива просвіта і як необхідно долати стигму, пов’язану зі здоров’ям тазового дна.
Згодом ця тема стала предметом мого докторського дослідження профілактики та лікування дисфункції тазового дна за допомогою телемедицини.
Саме під час цього дослідження я зрозуміла, що нетримання сечі — це не просто проблема слабких м’язів тазового дна.
Що таке нетримання сечі при напруженні?
Нетримання сечі при напруженні — це мимовільне підтікання сечі під час активностей, що підвищують внутрішньочеревний тиск.
Найчастіше це трапляється під час:
• кашлю
• чхання
• сміху
• бігу
• стрибків
• фізичних вправ
• піднімання важких предметів
Хоча це поширене явище, його не слід вважати нормальним наслідком пологів чи старіння.
Що я досліджувала під час докторантури?
У дослідженні взяли участь:
• жінки із симптомами нетримання сечі при напруженні,
• жінки з ризиком розвитку нетримання сечі,
• контрольна група.
Протягом 12 тижнів учасниці вдома тренували м’язи тазового дна за допомогою пристрою біологічного зворотного зв’язку, під’єднаного до мобільного застосунку.
Це давало їм змогу бачити активність м’язів тазового дна в реальному часі.
Деякі учасниці також отримували дистанційний супровід від медичних працівників. Вони регулярно отримували зворотний зв’язок, підтримку та мотивацію.
Друга група тренувалася самостійно.
У дослідженні оцінювали:
• симптоми нетримання сечі,
• якість життя,
• силу м’язів тазового дна,
• витривалість,
• контроль м’язів,
• дотримання програми тренувань.
Найбільше відкриття 1: жінкам потрібна підтримка
Жінки, які отримували телемедичний нагляд, виконали приблизно 90% призначеної програми тренувань.
У групі без нагляду дотримання рекомендацій становило лише близько 20%.
Різниця була вражаючою.
Дослідження показало мені, що проблема часто полягає не в ліні, а в нестачі мотивації.
Жінкам потрібні:
• підтримка,
• зворотний зв'язок,
• відчуття безпеки,
• контакт із фахівцем,
• систему, яка допомагає їм дотримуватися регулярності.
Сьогодні я бачу те саме у своїх онлайн-програмах.
Найбільший сюрприз 2:span> Сила даних
Одним із найцікавіших аспектів мого дисертаційного дослідження було використання біофідбеку, мобільних технологій і телемедицини.
Вперше я не покладалася лише на те, що учасниці пам’ятали або повідомляли під час прийомів.
Я могла бачити реальні дані.
Я могла бачити, як часто вони тренувалися.
Я могла бачити, коли вони припиняли тренуватися.
Я могла бачити, які жінки досягли найкращих результатів.
Я також могла бачити, наскільки важливими насправді є регулярність і підтримка.
Саме тоді я почала розуміти цінність охорони здоров'я на основі даних.
Його вже неможливо було порівняти з просто наданням жінкам вправ.
Йдеться про розуміння того, як насправді функціонує тіло кожної жінки.
Я могла спостерігати не лише за результатами, а й за процесом, який до них призводив.
Цей досвід показав мені, що майбутнє терапії тазового дна не ґрунтується виключно на вправах.
Воно ґрунтується на індивідуальному підході, зворотньому зв'язку, технологіях і охорони здоров'я на основі даних.
Найбільший сюрприз 3: Сила — не все
Протягом багатьох років реабілітація тазового дна зосереджувалася насамперед на силі м'язів.
Проте моє дослідження виявило щось дуже цікаве.
Аналізуючи зв'язок між параметрами м'язів тазового дна та симптомами нетримання сечі, я виявила, що витривалість м'язів найсильніше корелює з покращенням.
Саме витривалість, а не сила, продемонструвала найсильніший зв'язок із позитивними результатами за кількома ключовими показниками.
Це спонукало мене розглядати тренування тазового дна набагато ширше, ніж просто через призму сили.
Зрештою, у повсякденному житті ми не виконуємо лише одне максимальне скорочення.
Наші м'язи тазового дна працюють під час:
• ходьби,
• бігу,
• тренувань,
• носіння дітей,
• кашлю,
• чхання,
• роботи.
Їм потрібна витривалість так само, як і сила.
Найбільше здивування 4: Жінки не вміють розслабляти м’язи тазового дна
Одне з найяскравіших вражень під час дослідження залишили розмови з учасницями.
Багато жінок уперше усвідомили, що більшу частину дня мимоволі напружують м’язи тазового дна.
Одна з учасниць сказала мені:
«Через два місяці я зрозуміла, що м’язи тазового дна були напружені майже весь день. Тепер я можу дуже швидко їх розслабити».
Це спостереження суттєво вплинуло на мій підхід до тренувань.
Тепер я вважаю, що здорові м’язи тазового дна мають бути:
• сильними,
• витривалими,
• добре контрольованими,
• здатними повністю розслаблятися.
Як змінила мене моя докторська дисертація?
Озираючись назад, я розумію, що моя докторська дисертація була набагато більшим, ніж просто дослідницький проєкт.
Саме тоді я почала інакше дивитися на жіноче здоров’я.
Я зрозуміла, що двом жінкам з однаковим симптомом можуть знадобитися зовсім різні підходи.
Одній жінці потрібно зміцнити м’язи.
Іншій — розвинути витривалість.
Третій — навчитися розслаблятися.
А четвертій понад усе потрібні підтримка й послідовність.
Так почався мій шлях до персоналізованої терапії м’язів тазового дна.
Покращення якості життя
Дослідження засвідчило не лише зменшення симптомів нетримання сечі.
Воно також показало, що якість життя покращилася.
Учасниці повідомили про:
• вищу впевненість у собі,
• більший комфорт під час фізичної активності,
• меншу потребу в щоденних прокладках,
• покращення сексуального добробуту,
• краще відчуття власного тіла.
Це свідчить про те, що нетримання сечі — це не просто проблема сечового міхура.
Воно впливає на багато сфер життя жінки.
Як моя докторська дисертація привела до створення PelviCoach?
Докторська дисертація навчила мене, що жінкам потрібен не просто стандартний набір вправ.
Їм потрібен індивідуальний підхід.
Їм потрібно розуміти, чи пов’язана їхня проблема з:
• силою м’язів,
• витривалістю,
• контролем м’язів,
• надмірним напруженням,
• або браком регулярності.
Ці спостереження надихнули на створення PelviCoach.
Я хотіла, щоб кожна жінка могла тренуватися за програмою, адаптованою до її тіла, потреб і даних.
Тому що майбутнє жіночого здоров'я не в здогадах.
Його суть у розумінні власного тіла.
Чи виділяється у вас сеча, коли ви кашляєте, смієтеся або бігаєте?
Не вважайте, що це просто неминуща частина життя після пологів або з віком.
У багатьох випадках правильно розроблені тренування м’язів тазового дна можуть значно зменшити симптоми та покращити якість життя.
Завдяки IntimiFitness та PelviCoachя допомагаю жінкам краще розуміти своє тіло та обирати програми тренувань, адаптовані до їхніх індивідуальних потреб.
Тому що ефективні тренування починаються з розуміння справжньої причини проблеми.
Підсумок
Якби мені довелося підсумувати найважливіший урок моєї докторської дисертації, це було б ось що:
Невизначене сечовипускання — це не просто проблема слабких м’язів. Це проблема їхньої функціональності.
Здорові м’язи тазового дна мають бути міцними, витривалими, добре контрольованими та здатними розслаблятися.
А жінкам потрібно більше, ніж просто вправи.
Їм потрібні знання, усвідомлення власного тіла та належна підтримка.
Моє дослідження в рамках докторської дисертації показало, що правильно спрямоване тренування може зменшити симптоми, покращити якість життя та допомогти жінкам відновити контроль над власним тілом.
Але найважливіші зміни починаються не тоді, коли жінка робить сильніше скорочення.
Найважливіші зміни починаються тоді, коли вона вперше по-справжньому розуміє своє тіло.